Соняшник

Система удобрення

Григорій Господаренко
професор кафедри агрохімії і ґрунтознавства Уманського національного університету садівництва
Соняшник має добре розвинену кореневу систему, що проникає на глибину 3–4 м, а в горизонтальному напрямку — на 0,8–1,2 м, тому рослини засвоюють вологу та елементи живлення з глибоких шарів ґрунту. Він добре використовує фосфор і калій ґрунту, а також післядію раніше внесених добрив, здатний засвоювати фосфор із важкорозчинних сполук ґрунту і добрив, а калій — із важкорозчинних сполук ґрунту.
Традиційно вважали, що соняшник виснажує ґрунт. Однак ці твердження перебільшені, бо повернення елементів живлення з рослинними рештками відносно їх господарського виносу в соняшнику становить: N — 74%, P2O5 — 54%, K2O — 94%, а, наприклад, у ріпаку: N — 60%, P2O5 — 36, K2O — 71%; кукурудзи: N —51%, P2O5 — 34, K2O — 98%; сої: N — 27%, P2O5 —28, K2O — 28%; зернових колосових: N — 24–32%, P2O5 — 17–18, K2O — 68–72%.

Найліпше соняшник росте на чорноземних ґрунтах з pH 6,0–7,0. У процесі вегетації він засвоює елементи живлення нерівномірно. На початку росту потребує небагато елементів живлення, але засвоєння їх випереджає темпи приросту сухої речовини. Так, за перший місяць вегетації соняшник використовує 15% азоту, 10% фосфору і 10% калію, хоча накопичення органічної речовини за цей час не перевищує 5% максимальної величини. Незважаючи на те, що на початковій стадії (2–3 листки) соняшник росте повільно, в цей період закладається кошик. За наступні 1,5 міс., коли формуються кошики і до кінця цвітіння, соняшник інтенсивно споживає елементи живлення, засвоює 80% азоту, 70% фосфору і лише 50% калію. Решта (40%) калію надходить у рослини від фази наливання насіння до початку достигання. Засвоєний у цей час азот активізує утворення тканин, які запасають олію, а підвищений рівень живлення фосфором сприяє накопиченню її у насінні. Після завершення формування кошиків засвоєння елементів живлення соняшником зменшується. Водночас азот, що надходить у рослини у фазі наливання насіння, пришвидшує процес утворення білків замість жирів, а фосфор сприяє інтенсивнішому синтезу нуклеїнових кислот і фосфоліпідів, підвищує вміст лінолевої кислоти і водорозчинної фракції білків в олії. Калій активізує обмінні процеси в рослинах, сприяє інтенсивнішому накопиченню олії в насінні соняшнику.
У живленні соняшнику умовно виділяють три періоди: перший — від появи сходів до формування кошика, коли рослини помірно засвоюють азот і калій та посилено фосфор; другий — від початку формування кошика до початку цвітіння, коли рослини посилено засвоюють усі елементи живлення; третій — від початку цвітіння до початку наливання сім’янок і достигання, коли рослини знову помірно засвоюють азот і фосфор та посилено калій.

Азот. Основні елементи живлення по різному впливають на ріст, розвиток і продуктивність соняшнику. Азот у поєднанні з іншими елементами живлення посилює ріст рослин, сприяє формуванню більших рослин і кошиків. Проте надмірне азотне живлення призводить до утворення великої вегетативної маси, нераціонального використання води, що спричинює нестачу вологи в критичні фази розвитку соняшнику (цвітіння і наливання сім’янок). Підвищується його чутливість до шкідників і хвороб, наприклад вертицильозу. При цьому також збільшується вміст білка і зменшується накопичення олії у насінні. Сприятливіше на врожай і якість насіння впливає помірне азотне живлення на початку вегетації — до утворення кошиків та після цвітіння і посилене — в міжфазний період від бутонізації до цвітіння. За нестачі азоту врожай знижується через зменшення кількості сім’янок у кошику. Фосфор сприяє розвитку кореневої системи соняшнику, закладанню репродуктивних органів із більшою кількістю квіток у кошику. За оптимального фосфорного живлення пришвидшується розвиток рослин, економніше витрачається волога, більше накопичується олії у насінні. За своєю дією азотні та фосфорні добрива доповнюють одне одного. Велике значення в живленні соняшнику має також калій, який поліпшує процес фотосинтезу і вуглеводний обмін у рослинах. Незважаючи на високу потребу в ньому, він середньо діє на рівень урожаю.

Магній бере участь в обміні азоту, фосфору та синтезі білків. За його нестачі, починаючи з верхівок і країв і далі між жилками листки жовкнуть. Старі листки уражуються першими, в’януть. Дефіцит магнію у живленні соняшнику виявляється на піщаних і кислих ґрунтах, а також за високого вмісту калію в ґрунті та за низьких температур. Магнієві добрива вносять у ґрунт у дозі 50–80 кг/га MgO, або проводять листкові підживлення.

Сірка. Поліпшення живлення сіркою підвищує засвоєння рослинами азоту, вміст олії та врожай соняшнику. За її дефіциту молоді листки набувають блідо-зеленого або жовтого забарвлення, уражуються плямистим хлорозом. Ріст рослин пригнічується. Нестача сірки в живленні соняшнику виявляється на ґрунтах легкого гранулометричного складу, з кислою реакцією ґрунтового середовища, погано аерованих, з низьким вмістом гумусу.
Система удобрення соняшнику складається з трьох прийомів: основного, рядкового і підживлення. Соняшник добре реагує на післядію органічних добрив, тому в сівозміні його висівають після культур, під які вносили гній. Високі прирости врожаю насіння соняшнику отримують за поєднання органічних і мінеральних добрив. Залежно від умов зволоження внесення 20–30 т/га гною забезпечує приріст урожайності насіння 0,2–0,5 т/га. Орієнтовні норми мікродобрив становлять по 50–100 кг/га N, Р2О5 і К2О.

За ноу-тіл технології реакція соняшнику на азотні добрива виражена чіткіше, особливо в перші роки її застосування. Один кілограм діючої речовини мінеральних добрив окуповується 1,2–1,5 кг насіння соняшнику. Незважаючи на дуже високий винос калію з ґрунту з урожаєм соняшнику, внесення калійних добрив менш ефективне, ніж азотних і фосфорних. Це пояснюється тим, що в регіонах вирощування соняшнику ґрунти містять багато калію, і коренева система рослин добре його засвоює.

Гній, фосфорні і калійні добрива вносять під зяблевий обробіток ґрунту, азотні — під передпосівну культивацію. Ефективним є також внесення повного мінерального добрива навесні локально на глибину 12–14 см. Високі результати забезпечує рядкове внесення добрив під час сівби, зокрема на ґрунтах із низьким вмістом рухомих сполук елементів живлення. Доза рядкового удобрення становить P15–30 у вигляді суперфосфату або N10–15P15–30 у вигляді комплексних добрив. Це підвищує врожайність насіння соняшнику на 0,2–0,3 т/га. Підживлення у районах, добре забезпечених вологою, і в роки з достатньою кількістю опадів на полях, де не вносили добрив в основне удобрення, зокрема в рядки, доцільно проводити азотом (30 кг/га), іноді за доброго вологозабезпечення з додаванням фосфору і калію (20–30 кг/га) у фазі 2–3 пар листків. Листкові підживлення азотними добривами застосовують рідко, лише в разі уповільненого росту рослин (холодний період), а фосфорні — ефективні тільки на початку вегетаційного періоду, вони поліпшують розвиток кореневої системи.
Image
Image
Для соняшнику важливим є рівномірний розподіл добрив по площі. Чергування слабкоудобрених і надмірно удобрених смуг поля призводить до нерівномірного розвитку, зниження стійкості рослин до захворювань, спричинених грибами, нерівномірного достигання врожаю. Соняшник часто висівають на одному полі через кожні 3–4 роки, що призводить до появи симптомів дефіциту мікроелементів і зниження продуктивності. Критичними щодо цього є фаза 2–3 пар листків та фаза бутонізації (8–10 листків). Нестача вже в перший період бору, цинку, мангану призводить до недобору врожаю. Важливими мікроелементами для соняшнику є цинк, а також молібден, мідь, залізо. Потребу рослин у мікроелементах добре забезпечують позакореневі підживлення.
Image
Бор. Соняшник дуже чутливий до дефіциту бору, особливо під час посухи і на карбонатних ґрунтах. Бор поліпшує стан рослин, забезпечує проростання пилку і запліднення квіток, збільшує кількість сім’янок у кошику, підвищує урожай та його якість. За браку цього елемента молоді листки сильно деформуються через відмирання тканин біля їх основи, рослини відстають у рості, головки деформовані, сім’янки нерівномірні. У разі сильної нестачі бору в частини рослин суцвіття не утворюються взагалі, точки росту відмирають. Брак бору в живленні соняшнику виявляється на піщаних ґрунтах, за високого вмісту азоту або кальцію, низьких температур та під час посухи. Критичний вміст бору в ґрунті — 0,5–3 мг/кг. У ґрунт вносять 1–2 кг/га д. р. борних добрив. Їх ефективність зростає за позакореневого застосування, бо при внесенні в ґрунт значна частина бору переходить у недоступні форми. Листкові підживлення ефективні, якщо їх проводити кілька разів на початку вегетації. Перше позакореневе підживлення необхідно провести у фазі 3–4 пар листків, друге — перед цвітінням 6%-м водним розчином карбаміду з додаванням 200–600 г/га бору. Часто бор застосовують для передпосівної обробки насіння.
Манган активізує ферментативні процеси, бере участь в азотному обміні, процесах фотосинтезу та синтезу білків, сильно впливає на врожайність. Його нестача виявляється у вигляді хлоротичних цяток на молодих листках. При цьому старі та дуже молоді листки не пошкоджуються. Зазвичай на рухомі сполуки мангану бідні ґрунти з високим вмістом гумусу, легкого гранулометричного складу, з нейтральною або лужною реакцією, після манганофільних попередників. Внесення манганових добрив у ґрунт малоефективне, а позакореневі підживлення дають добрі результати. Молібденове живлення рослин досить великою мірою впливає на врожай. Оскільки внесення молібденових добрив у ґрунт малоефективне, доцільно застосовувати листкові підживлення, особливо на кислих ґрунтах.

Позакореневі підживлення проводять у фази 3–4 та 5–6 пар листків, коли відбувається інтенсивний ріст рослин і закладаються кошики. Найліпше застосовувати мікродобрива у вигляді хелатів і поєднувати їх внесення з обробкою посівів пестицидами, регуляторами росту, попередньо провівши тест на сумісність. Цей захід гарантовано забезпечує рослини мікроелементами в найдоступніших формах і саме в критичний період розвитку, що стимулює коренеутворення і закладання кошика, а отже, й підвищення продуктивності рослин.