Соняшник

Обробіток ґрунту

Олександр Цилюрик
доктор. с.-г. наук, завідувач лабораторією
сівозмін та природоохоронних систем
обробітку ґрунту

Володимир Судак
канд. с.-г. наук, Державна установа
Інститут сільського господарства степової зони
НААН України
В системі агротехнічних заходів, спрямованих на підвищення родючості чорноземів і продуктивності соняшнику, важливе місце займає обробіток ґрунту. Він поліпшує агрофізичні властивості орного шару, регулює біохімічні процеси, що відбуваються у ґрунтовому середовищі, змінює інтенсивність трансформації органічної речовини і вологи, безпосередньо впливає на протиерозійну стійкість агрофону та ефективність використання рослинами внесених добрив. Обробіток ґрунту — один з дієвих агротехнічних прийомів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами олійної культури.

ДОСЛІДЖЕННЯ

Різні способи основного обробітку ґрунту, а також їх глибина не однаково впливають на ріст і розвиток рослин соняшнику, і як результат — деяка відмінність у величині урожайності насіння. Урожайність соняшнику за використання полицевої оранки, чизелювання та плоскорізного розпушування при дотриманні всього комплексу агротехнічних заходів практично була однаковою і знаходилась в межах 2,64–2,72 т/га. Застосування мілкого дискового та нульового обробітку ґрунту значно знижувало показники продуктивності на 0,2–0,28 т/га, (7,6–10,3%) та 0,54–0,62 т/га, (20,5–22,8%) відповідно, що може бути обумовлено низкою чинників, зокрема значним підвищенням показників щільності та твердості ґрунту, а також способом загортання і місцем розміщення післяжнивних решток в орному шарі, які істотно змінюють умови підготовки ґрунту і живлення рослин.

Так, за посушливої погоди при мілкому та нульовому обробітку не виключаються ризики, пов’язані із повільним розвитком кореневої системи і засвоєнням рухомих сполук елементів живлення ґрунтовою мікрофлорою. Натомість в умовах, коли інтенсивні опади випадають відразу після сівби олійної культури, на задискованих ділянках, внаслідок більшої розпорошеності та вологості верхнього шару, існує небезпека утворення ґрунтової кірки, яка перешкоджає проростанню насіння і виносу на поверхню сім’ядолей.

Втрати ґрунту в Україні від використання полицевої оранки становлять близько 600 млн. т, води — 16 млрд. м³, якої вистачило б на формування 16 млн. т зерна

Високоймовірною залишається вірогідність інтоксикації ґрунту і пригнічення рослин соняшнику фенолами, які вивільняються під час розкладу в обмеженому ґрунтовому середовищі (шар 0–10 см) післяжнивних та післяукісних решток попередника. При розкладанні значної кількості рослинного субстрату (до 10 т/га) відбувається фіксація азоту ґрунту, яка викликає тимчасовий його дефіцит, що негативно впливає на ріст і розвиток рослин соняшнику, особливо на важливих для нього ранніх етапах вегетації.

Частково попередити ризики, пов’язані з імовірним закріпленням азотних сполук мікроорганізмами, можливо шляхом внесення додаткового азоту після збирання попередника (при дискуванні стерні 8–10 кг діючої речовини азоту на 1 т післяжнивних та післяукісних решток) для швидшого розкладу рослинних решток. Однак при високій вартості мінеральних добрив постає проблема економічної доцільності застосування компенсаційних доз цього макроелемента, враховуючи специфіку ґрунтово-кліматичних і ландшафтних умов України (літні посухи, різні види ерозії тощо).
Image
Окрім вищезазначених негативних чинників, при застосуванні дискового та нульового обробітку в технології вирощування соняшнику суттєво підвищується забур’яненість, ураження рослин хворобами і пошкодження шкідниками в 2–4 рази, що є вагомою причиною зниження урожайності олійної культури та потребує запровадження додаткових регламентів із захисту посівів від шкідливих об’єктів. На основі вищенаведених матеріалів можна зробити висновок, що основний та передпосівний обробіток ґрунту під соняшник перш за все повинен бути своєчасним і зорієнтованим на накопичення та збереження ґрунтової вологи, забезпечувати оптимальні агрофізичні властивості ґрунту за якісної його підготовки і ретельного вирівнювання поля, максимально заощаджувати матеріальні й енергетичні ресурси шляхом використання мінімальної кількості технологічних операцій комбінованими ґрунтообробними агрегатами чи грунтообробно-посівними комплексами.