Соняшник

Сівозміна на сході

Ігор Павлюк
Редактор
Із агрономом Олегом Демидовим я познайомився років чотири тому на семінарі, присвяченому захисту рослин. Тоді, пригадую, мене вразили відвертість і, без перебільшення, мужність аграрія, який вирощує хліб у двічі несприятливих умовах.

З одного боку, фактично немає дощів, натомість дмуть суховії, з іншого — заміновані поля, постріли «Градів» і постійна готовність до найгіршого. Олег із перших днів заходився допомагати голій і босій тоді українській армії та, як сьогодні зізнається, «…у 2014-му я зрозумів, як я люблю цю країну». Демидов по-справжньому закоханий у свій край і свою справу, попри будь-які кліматичні та політичні виклики. Колись Олег приїздив до Києва на виставку і дорогою дивувався забур’яненим масивам земель: «Ех, нам би такі ґрунти і дощі». Натомість аграрій вдосконалив мистецтво вирощувати хліб у донецьких степах. Спочатку у підрозділі великого господарства, а згодом розпочав власну справу. Я неодноразово звертався по коментарі до Демидова, який ніколи по слово до батька не бігає. Тож вирішив, що найкраще про вирощування ярих культур за дійсно екстремальних умов розкаже він сам.

— Відверто кажучи, ярі культури в нашому регіоні — це величезний ризик і, часто-густо, справа майже безнадійна. Особливо це стосується моєї улюбленої культури — кукурудзи. Свого часу я вирощував кукурудзу у північній частині Донецької області, однак тут (у Волноваському районі) навіть 40 ц/га зібрати дуже важко. Ви не уявляєте, що це таке, коли в період цвітіння цієї культури тижні зо два безупинно дме східний суховій, а температура довкілля — понад 40 °C… Тому, якщо хочете отримати нормальну для нашого регіону рентабельність у рослинництві, потрібно багато чим жертвувати і дивитися на речі простіше, — розповідає Олег.

Image

Олег Демидов (агроном)

Демидов одразу підкреслює, що ґрунтово-кліматичні умови можуть бути різні не просто у різних областях, а навіть у різних районах і населених пунктах. Відповідно, агроном щоразу мусить орієнтуватися не лише на якісь загальноприйняті рекомендації з вирощування, а й на власні спостереження і досвід роботи у конкретній місцевості й на конкретному полі. Ба більше, й ситуація щороку може бути різною.

— Мусимо скрупульозно вираховувати рентабельність на кожній культурі — до копійки. У нас не працює правило «врожай за будь-яку ціну!» Існує певний ефективний мінімум, і важливо реалізувати спочатку його. Це саме стосується вибору культур. Доводиться буквально жертвувати хорошими культурами-попередниками, аби виростити ті культури, що здатні за наших умов дати більш-менш нормальний урожай, — стверджує він.

Тому логічно, що на полях регіону хазяйнує знайома пара — соняшник та озима пшениця. Сівозміна буває різною, тому нерідко трапляється вимушена «класика» — соняшник по соняшнику. Два-три сезони поспіль — то не дуже добре для ґрунту, однак дає змогу отримувати обігові кошти. — Серед ярих культур потрібно добряче посушити голову, аби добрати підходящу культуру, ку. Якщо цих умов не дотримати, гарантовано залишитеся без урожаю — ця рослина-паразит почувається у наших краях дуже привільно і потребує максимально ефективних рішень. Сіємо ми соняшник дуже рано, вже починаючи із 4 квітня, аби встигнути впіймати весняну вологу у ґрунті. У цей період ще немає бур’янів, тож сходи мають змогу швидше розвинутися. Якщо все зробити як слід і не буде якихось кліматичних несподіванок, можна буде обмежитися одним внесенням ґрунтового гербіциду, — пояснює Олег. Мінімізація кількості обробітків — дієвий спосіб вирівняти рентабельність вирощування соняшнику в регіоні. Тому в ідеалі можна обійтися одним фунгіцидним обробітком (щонайбільше двома) і постійно моніторити ситуацію на предмет доцільності внесення інсектициду.

Щоб успішно вирощувати у донецьких степах ярі культури, потрібні особлива майстерність і справжня агрономічна інтуїція

— Обов’язково даємо соняшнику бор та інші мікроелементи. За таких посушливих умов це оптимальний спосіб підживлення рослин. А от із традиційними видами гранульованих мінеральних добрив справа специфічна. Я вважаю, що оптимальне добриво для нашого регіону — це амофос. Його обов’язково слід давати з осені. Він має полежати у ґрунті, нормально розчинитися, щоб на весну молоді рослини могли дістати повноцінне живлення. Те саме стосується й інших фосфорних добрив. А якщо внести амофос навесні — це означає просто змарнувати кошти. Так само і з більшістю кількакомпонентних добрив, особливо з класичною нітроамофоскою, від якої, я вважаю, взагалі слід відмовитися. Навіщо давати добрива, які довго розчиняються, а тоді виявляється, що діюча речовина вже не діє: азот втрачений, фосфор перейшов у недоступну форму тощо. Натомість, на мій погляд, під час сівби оптимально вносити звичайну азотну селітру. Вона легкорозчинна й одразу дає молодому соняшнику азот, що той ефективно засвоює. Рослина міцніє, а згодом здатна сама собі шукати поживу, — переконаний агроном.

Загалом Олег Демидов вважає, що кількість добрив на соняшнику слід узгоджувати з таким реальним лімітувальним фактором, як волога. Немає сенсу у посушливій зоні давати по 200–300 і більше кілограмів традиційних міндобрив, якщо рослини не можуть їх ефективно засвоїти. Краще давати потроху, але тоді й такі добрива, коли й які максимально ефективно спрацюють. З Олегом ми могли б спілкуватися годинами, завжди знаходячи нові теми для розмови. Демидов — м’яко кажучи — небайдужий співрозмовник, завжди має власну думку і щодо захисту рослин, і щодо обробітку ґрунту, ринку землі, питань розвитку регіонів… Він цим живе, примудряючись отримувати по 20 ц/га соняшнику і 40–45 ц/га пшениці там, де, здається, нічого, крім степових трав, рости не може. Агроном із Донеччини об’єктивно дивиться на речі, щоразу знаходячи контраргументи і для кліматичних, і для економічних викликів. У цьому, мабуть, і виявляється справжня суть аграрія. І людини взагалі. Я впевнений, що на нашу землю прийде мир, і ні Олег, ні його колеги не знаходитимуть більше в полях снаряди й міни, а отримуватимуть такі врожаї, які допоможуть цьому краю знову стати на ноги.